ЧАСТИНА ПЕРША

ПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ

Розділ I

Забави студентів

1

Софія не мала жодної гадки, що в цей день, 16-того квітня 2009-го року щось повинно статися. Статися таке, що кардинально змінить її майбутнє та повністю перекреслить усе минуле, наче його ніколи не було. А навіть, якби вона і знала, що станеться у той роковий день, що далі буде відбуватися з нею, то все одно не змогла б щось змінити.

Власне, попередній день, себто 15-те квітня, був відносно теплим та сонячним. Небо було чисте та безхмарне. Вітер лише трохи шелестів зеленим листям, а сонце – розпечений помаранчевий диск, розсипало свої теплі промінчики по землі. Одним словом, все йшло на прекрасну погоду і ніщо не подавало погані знаки. Поки що.

Софія, вісімнадцятирічна дівчина високого зросту, щойно вийшла з дому на вулицю. Власне, це був звичайний робочий день, а дівчина поспішала в університет на пари. В цей теплий, майже як влітку, весняний день вона була одягнена в міні-спідницю червоного кольору і світлу блузку, що звабливо підкреслювало її не перевершену та сексуальну фігуру. Під час ходьби, її довге, розпущене волосся розвіювалося на вітру в різні боки. Погляд очей ні на чому конкретно не зосереджувався, а лише фіксував усе, що відбувається навколо неї в полі зору. Правда, Софія була в своїх думках, але її підсвідомість не дрімала, а працювала на повну потужність.

Який чарівний та досконалий дар життя – молодість! Як вона чудодійно перетворює речі! Молодість – це райський відрізок часу, адже для неї немає поразки, зневіри чи байдужості. Молодість – це найпоетичніша казка, де найфантастичніші події та акти героїзму відбуваються з найреальнішою, найнаївнішою легкістю! Особливо, молодість солодка штука для тих, хто розумно та ефективно нею користується, використовуючи, відведений долею час із максимальною користю.

Софія це дуже добре розуміла.

2

Коли Софії було сім років, сталася одна трагічна і дивна подія. Подія, яка залишила свій слід у майбутньому на подальше життя дівчини. Подія, яка була неминучою, власне, як і більшість моментів в житті людини.

В той час, родина Даниленків жила у звичайному десятиповерховому будинку, на останньому поверху. У батьків Софії фінансовий стан потроху збільшувався і все йшло тільки на краще. Але… дещо сталося. Одного дощового, холодного дня (цей день запам’ятався Софії на все подальше життя) в дах будинку влучила блискавка і добряче потрощила майно в їхній квартирі. Дах повністю зруйнувало, і з квартири було видно темно-сіре небо. Батьки були стривожені та налякані, а маленька дівчинка років семи лежала у ліжку. Прокинувшись від удару блискавки, вона довго-довго плакала. Потім Василь сказав, що блискавка час від часу наносить збитки людям і, на щастя, їм повезло, бо усі залишилися живі, а потрощене майно – ніщо у порівняння з людським життям.

Власне, такі випадки трапляються у людей. Але Софії це вже тоді здалося чимось аномальним. Ще у дитинстві вона відчула, що цей удар блискавки по їхньому затишному житлу, був попередженням про прихід чогось такого містичного, ірраціонального. Це відчувалося буквально у капризах природи, величезній зливі із холодним, як крига вітром. А гримання грози і прихід темних, грізних хмар ніби це тільки підтверджувало.

В цьому Софія, на жаль, була стовідсотково права.

Але зрозуміла це трохи пізно, коли доля зробила свій черговий хід.

3

Життя Софії за останні одинадцять років значно змінилися. Взагалі, одинадцять років – досить великий відрізок часу, за який людина дорослішає, набирається досвіду, мудрішає. Так от, для дівчини цей час пролетів як мить, як одна секунда, карколомно і безповоротно. Проте, аналізуючи цей період часу, Софія зробила для себе певні висновки. Завше, не дуже хороші та приємні висновки, а сумні, невеселі, песимістичні та банальні за змістом.

По-перше, Софія закінчила школу (правда, не дуже успішно) і після цього не була в захваті. Вона думала, що після школи почнеться більш доросле та цікаве життя. Проте, нічого особливого чи незвичного в своєму житті по навчанню в університеті дівчина не помічала. Може і були певні зміни, але вона не хотіла їх приймати чи не була до них готова.

По-друге, вона не думала, що спеціальність психологія, яку вона обрала, виявиться такою нудною і не цікавою. Софія лише закінчувала перший курс, а усі заняття були для неї байдужі і не потрібні. Але потроху вона до цього звикла, так само як і до перших місячних, які, до речі, в неї почалися в чотирнадцять років, тобто якихось чотири роки назад.

По-третє, дівчину турбувало її особисте життя, а правильніше буде сказати його відсутність. До цього часу любовні стосунки чомусь не склалися. Так, звісно, були випадки, коли вона зустрічалася з хлопцями, але до серйозних стосунків ніяк не доходило. Один юнак взагалі від неї добивався лише сексу і навіть відверто про це сказав на одному побаченні, яке виявилося першим і останнім. Софію роздратувала така прагматичність, відвертість і такий цинізм, тому вона без зайвих слів розвернулася і попленталась додому, ледь не плачучи по дорозі.

Це сталося декілька місяців тому і дівчина ще не могла так просто і легко взяти, і викреслити цей епізод з власного життя, видалити його, позбутися, викинути із голови і жити далі. Останнє вона робила, але якось повільно, без ентузіазму з певними депресіями, які час від часу її переслідували. Проте, на відміну від більшості своїх однолітків, які від депресій шукали психостимулятори: вживали спиртне, палили, намагаючись поринути у нірвану, створити власний світ ілюзій, Софія вела більш-менш здоровий спосіб життя, а чарчину вина вона могла собі дозволити хіба що на свята, в дуже рідких випадках. В інший час вона про зеленого змія навіть і не згадувала.

Власне, в цей день настрій у дівчини був чудовий. Сьогодні після усіх пар вони с подружками збиралися погуляти в нічному клубі та потанцювати на дискотеці під звуки сучасної клубної музики. Настя і Ольга – найкращі її подруги, з якими Софія спілкується, перетирає різні теми, на кшталт, про хлопців чи про нові «шмотки». Одним словом, звичайні жіночі балачки, плітки. «Бабський базар», як у них в групі кажуть про це деякі пацани.

Софія їхала у маршрутці, дивлячись у вікно і поринувши у різні спогади, пригадуючи епізоди з власного життя. Вона була мрійницею, фантазеркою і любила занурюватися глибоко-глибоко в свої думки, спогади, плани на майбутнє та почуття. Зокрема, вона згадувала своє дитинство, проведене у рідному місті. Кожного дня, вона бачила широку, синю спину Дніпра: зранку, коли сонце повільно піднімалося вгору та увечері, коли нічні вогні міста дзеркально відображувалися у темній воді. Вона любила гуляти парком на монастирському острові, купатися в річці та дивитися на пам’ятник Тараса Шевченка, який підпирав блакитне українське небо, вкрите хмаринками.

Власне, такі спогади ні до чого не спонукали дівчину, а попри те, вона від них ніколи не відмовлялася, і, коли був слушний момент, з радістю віддавала їм частину вільного часу.